Хто б міг подумати, що цей красунчик ще й співає))Пісенька, яку він заспівав, є саундреком до нового фільму "Rudo y Cursi". Кумедна така))Кажуть, у Латинській Америці вона стала справжнім хітом - набагато популярнішою, за сам фільм. Але я досі не можу собі співвіднести цей голос із цим обличчям. Якось воно мені зовсім не накладається одне на одне. От, самі слухайте.

Та ні, що це я)) Сьогодні була Жовква! Обожнюю такі непродумані поїздки кудись. Їдем? Їдем! - і поїхали)) Півгодини їзди (блін, я до тої автостанції вдвічі довше добиралась))) - і ми вже там. Добре, що зустріла у маршрутці однокурсницю, а то ми би ту Жовкву провтикали, жоден з нас не знав, де виходити) А там... А що там? Малесеньке містечко з кількома пам'ятками архітектури, які знаходяться на відстанні 5 хвилин ходу одне від одного. Коротше, 3 годин нам було предостатньо, щоб обходити все, що хотілось)) Якийсь добрий дядінька-робочий пустив нас до замку, ми там облазили все що можна (і не можна теж)), лазили по якихось аварійних сходах, коротше - обходили всі кімнати замку, куди був доступ. Там така розруха, шо капець... Може, викладу фотки, як буде натхнення. Правда, після замку мій фотік іздох - певно, то на нього вплинули душі замордованих там людей. А може й просто батарейка сіла))
Ще в Жовкві є гарні церкви-костели, напівзруйнована синагога (в яку, на жаль, не вийшло залізти), кілька цікавих міських брам і ринок на місці єврейського цвинтаря. Ну і кілька кафе, заходити у які ми шось не наважились і обійшлись термосом чаю))
Хавали ми вже у Львові - у тому кахве новому біля Лабораторії паранормальних явищ - миле таке і не дороге) От тільки вершків там нема, абідно(
Велике сенькс le_r_on'ові за ідею мандрівки))

надибала в однієї знайомої статус вкантахтє:

Дивовижні дівчата на дорогах не валяються. Їх треба відбивати у ідіотів, що їх не цінять!))).

чомусь сподобалось)

так люблю літературні зустрічі в Кабінеті. зазвичай там натовпи зацікавлених, а сьогодні було так спокійно - лише кілька людей сиділи не за столиками. так затишно, майже по-сімейному. хоч, здається, ті зустрічі давно вже переросли на внутрішньо закриті - ті ж самі люди-завсідники, завжди незмінний модератор і гості, які теж зазвичай повторюються.
сьогодні там був Лишега - жива легенда, невловимий, незбагенний дідусьо, який далі залишається дитиною, який чим більше говорить, тим більше залишає по собі таємниць, чию логіку важко збагнути, але якщо вже збагнеш - розумієш, інакше й бути не може. ну, то я його так сприймаю. на його віршах я зростала, завдяки ним ставала тим, чим я є. 
сьогодні Лишега був Антоничем. уявіть собі, він навіть таке може. більше не маю, що казати... я дивилась на нього захопленими очима, лапала кожне слово, намагалась запам'ятати хід його думок... а потім пила холодний чай))
*тут мало би бути якесь гарне речення-висновок, але хіба можуть бути визновки по Лишезі?Лишега - це ж суцільні засновки, поштовхи і натхнення. люблю я його=)*

Хороші мої, а скажіть, чого вам зараз хочеться?
Бо от мені зараз найбільше хочеться, щоб працювала моя бібліотека і щоб квартири у Львові коштували разів бодай у 10 дешевше. Тільки я цьому нічим не зараджу, і через то якось не конче комфортно.

йшла містом, дивилась на цих нечисленних людей, які пробігали повз, замотані по самі очі у шалики і явно затамовуючи подих, витріщаючись на диваків у марлевих пов'язках... і подумала, що для нагнітання настрою можна було би по всіх каналах вечорами показувати фільми-катастрофи))
але такого щастя, певно, не буде, тому особисто я планую сьогодні подивитись фільм "Outbreak" (в нашому прокаті - "Епідемія") - такий типовий американський фільм про епідемію якоїсь-там зарази. старенький (1995 рік), але досить цікавий.скажемо так - не найгіший фільм отієї поганенької кіностудії;)принаймні, коли я дивилась його 2 роки тому  в оригіналі на парі англійської - він мені запам'ятався))зрештою, Дастін Хоффман, Морган Фрімен і Кевін Спейсі додають цьому фільму очків;)

....а може краще якусь комедію глянути?.. *thinking*

ну шо ж, кажуть, в універі карантин. у Львові кіпіш. ті грьобані журналісти (дааа, гг) сіють таку паніку, ніби в нас чума в місті і ми всє умрьом. моя мама знала, шо в універі каранитн швидше, ніж деканат (вона телевізор дивиться, а секретарки з деканату чекають офіційних наказів міськради))) короч, завтра я певно вдома. а може і нє, ггг))
нюхаю часник, хаваю часник, взагалі вся пообкладалась часником. мені б ше осикових кілків напиляти і нічо мені не страшно)))

короче. давайте не панікувати, а?всьо буде пучьком, я знаю))

принаймні, сьогодні я знайшла час на фільм. точніше - вбила на нього весь свій вільний час, але все ж не шкодую. фільм - "Елегія" з Пенелопою Крус і Беном Кінгслі. романтичний, трохи душещіпатєльний, не скажу, щоб аж-аж, але мені сподобався - так під настрій, трохи меланхолійно, красиво і про любов.

"Жінку, б***, треба слухатись!" - сказав один респектабельний мужчина іншому, ідучи пізно ввечері додому темною вулицею. І хоч чоловік був не зовсім тверезий, але я схильна йому вірити=))

хочу мати велику квартиру. ні, не будинок, за ним доглядати багато, а саме квартиру. з кімнатами, в яких би не шпортався за стільчики, йдучи від компа до ліжка, в яких двоспальне ліжко було би де розкласти, в яких простір заохочував би до творчості. а то тут навіть розгорнутись з тим всім нема де( щоб книжки не лежали купками на всіх тумбочках, щоб півхати не було заполонено ксероксами, щоб можна було вільно дихати.
мені потрібен життєвий простір, саме простір, від якого не хотілось би тікати у простір віртуальний. а де його взяти?

***
картінко сподобалось шалено.

шойно погуглила своє ім'я - і о, какая новость!знайшла кілька своїх матеріалів, писаних для однієї львівської газети, опублікованими на дивних блогах (чі шо це таке) типу "Лесничок", "Рукоблудводство", "Новостной сайт", вопше незрозумілий мені "ДКВП" - при чому, перекладені на російську.
ну з одної сторони, не маю нічо проти - хай собі популяризують моє ім'я)а з іншої - нагло, нє?і шо їм за то зробити?

Мммм, хороший фільм. Такий, щоб і попереживати, і сльозу пустити, і на красунчика Берналя надивитись. Забите мексиканське місто, новий молодий священик-красунчик і ще молодша прихожанка-красуня... Як же ж тут обійтись без любові? А священик то католицький, целібат і все таке. Коротше, часом я дуже навіть дивувалась, часом розчаровувалась у своєму ідеалістичному образі священика, а часом переконувалась, що всі чоловіки однакові.
А взагалі, дівчатам фільм мав би сподобатись)

хтось може мене роздуплити в одній штуці. от стоїть в мене на компі The Bat, я собі ним гарненько скачую пошту. але коли приходить час видаляти листи - я їх видаляю. а вони явно зберігаються кудись на комп, при чьом, явно на диск С, бо ж місце жере, холєра, а з місцем якраз напряг зараз. я вже і кошик очищала - все одно, десь воно валяється на диску С, серцем чую....

поясніть мені хтось, як його звідти виколупати і видалити нафіг?

упд: вже всьо добре, слава тотал командеру і прикладникам=)

провела сьодні там 2,5 годиин. кайффф))
спершу сиділи і робила там з Лілью, Ірою і  її ноутом домашнє завдання (додумались, да))), хавали шоколад і голосно тринділи. потім просто лазила-гортала книжки-мацала обкладинки-читала вірші (нова книжка Померанцева -хачю!таке оформлення, ммм)-чекала коханого. потім прийшов коханий і ше з ним там лазили довго.
коротше, туди б ше туалет і буфет, і можна там жити)))

а в мене за вікном зараз ( отакенний снігопад! )
нічого не видно, туманно-снігове небо - а через шибку я, замотана в плед, з кімнатою, сповненою дивних ісландських звуків, з гарячим горням чаю в руках - грію пальці й носа) і з натхненням. на жаль, приходиться витрачати його на якесь дурнувате есе)
хочу отакої зими. і взагалі - нехай наступні півроку будуть отакими - снігопадними.

шойно на сайті однієї газетки побачила таку цікаву штуку...знаєте, отам де реклама винзу - фотка Джексона і текстик: "На Майкла Джексона жутко смотреть. Свежие фото"
ну ше б не жутко, тіло вже певно розкладатись почало...

мораль: якшо вже публікуєте ту дибільну рекламу, то хоч слідкуйте за її терміном придатності.

читаю Ніцше.
а він прикольний=)

терміново потрібна людина, з якої можна брати приклад. при чому - у всьому. отакий ідеал.
бо блін...

дивилась сьогодні якийсь радянський фільм з усіма його атрибутами: заводом,бригадами, чесними трудящими, комісійними магазинами і теде. там часто фігурували такі поняття як "честь бригади", "ходити в планетарій", "бути людиною" (ага, майже "баранкін, бідь чілавєкам";). і попри весь оцей пафос я усвідомила одну річ - радянські фільми для мене вже є фільмами історичними. тоді як моя мама дивиться це і згадує молодість, для мене це видиво майже як документальний фільм про радянський союз.
і стало дивно.
бо завжди здавалось, що совок - це щось зовсім близьке, таке рідне. а тепер якось так усвідомилось, що скільки я там жила за союзу?2 роки, і то це вже перебудова була і все таке. насправді союз для мене така ж історія, як козацтво чи князівство, з єдиною відмінністю - за нього жили мої батьки, а не якісь напівміфічні літописці, отже, інформація про нього достовірніша.