?

Log in

Випадковим юзерам

З огляду на
а) збільшену кількість ботів і тролів на просторах інтернету
б) те, що більшість постів і так підзамочні,
цей жж офіційно оголошується
2294890654_aa2c97b771_o

Старі пости не ховатиму, серед нових також проскакуватимуть відкриті. Але більшість все ж буде для обмеженого кола людей.

Лишайте свої коменти внизу, якщо маєте якісь думки з цього приводу:)

кгм...

я розумію, що я пощу що-небудь в жж раз в пятілєтку, френдстрічку востаннє відкривала ще десь в квітні (потім у мене почалось дуже активне і невимовно щасливе життя, ну але зараз не про це)), а дизайн журналу в мене взагалі родом ще з зими, але блін. що це стало з дизайном френдстрічки? це безповоротно? і чому раніше я могла відмотати на 1000 постів назад, а тепер воно мене пускає лише на 520?
і я ще дивувалась, чого це мене ніхто не читає. я б сама з таким дизайном читати перестала)
якось так не хочеться переходити на самостійний блог шо капєц, але, схоже, прийдеться.

п.с. одне добре - воно знову трекає музику з ластфм-у, а то шось останнім часом з тим були проблеми.

Найяскравіше враження неділі - як же афігенно після цілого дня офіційних івентів зняти кабли з капронками, переодягнутися в джинси і кеди і побігти в центр до подруги. Та, каблуки - це зовсім не моє)

Сьогодні в мене були наполеонівські плани стосовно прибирання (яке чекало мене вже не перший тиждень)) плюс зустрічі з другом і подругою. Але в глибині душі я просто хотіла засісти вдома з фільмами і книжками і відпочити після супер-мега-насиченого тижня.
Коли ж я нарешті закінчила домашні справи і подзвонила другові, він сказав, що не зможе зустрітись, подруга не брала слухавки і я вирішила просто з'їздити в центр послухати Альфа джаз. Але тільки я це запланувала - пішла злива. І всьо, я сиджу вдома і вибираю, який би то фільм подивитись) Кайф))
Всесвіте, мені подобається, як ти допомагаєш мені приймати рішення))

May. 30th, 2014

раптом мені здалось, що я маю настрій подивитись якийсь фільм жахів.
щоб ви розуміли, фільмів жахів я не дивлюсь взагалі, тобто зовсім, вони мене дуууже лякають і свого часу я вирішила припинити себе мучити і навіть не пробувати їх дивитися.
так от, сьогодні вирішила спробувати. передивилась скріншоти кількох штук, навіть подивилась два трейлери (але суто з поваги до Кінга і з надією - а раптом?)
і знаєте що? ну їх в баню ті фільми жахів. це ж капєц-капєц. піду якийсь мультик гляну)

Перший техаський

хм, а ви знаєте, що я тут вже два тижні знахождусь на іншій стороні земної кулі, у внєзапно дощовому, але афігенному Техасі? і тут все дуже круто - починаючи від перельоту, який тривав півтори доби - і до офісу, в якому я працюю, апартаментів, у яких живу, людей, з якими проводжу вільний час. от сьогодні ходили в місцевий аймакс дивитись "300" толпою в 9 людей, а вчора мали вареник-паті - вареники ліпили кілька годин і варили в 4 баняках в кілька заходів, а потім співали під гітару до 3 ранку. а ще зараз в Остіні (а саме тут я живу) проходить фест SXSW -  кажуть, найбільший в світі. і сьогодні, гуляючи по парку, раптово знайшли зал, де відбувається Game Expo в рамках цього фесту - там можна було спробувати різні цікаві ігри і ігрові штуки, про які я лише чула краєм вуха. і все for free)
і це все лише верхівка айсберга, про який я хотіла розповісти... але зайшла в жж, і навіяло воно на мене якусь печаль, ніби я й не їздила нікуди. а я ж спеціально тікала від всієї тієї рутини якомога далі. тому напишу про все-все якось іншим разом)
нехай полежить тут.
чудове.

Франція і я ©

раніше я ніколи не розуміла, чому дехто зітхає і закочує очі при слові "Парижжж" чи там "Франція". для мене це була просто ще одна європейська країна. скажімо, Німеччина приваблювала значно більше)
але після того, як я походила (і побігала)) вуличками Страсбурга і Парижу, спробувала справжні французькі вафлі, постояла під Ейфелевою вежею, поплавала на кораблику по Сені, зайшла у Собор Паризької Богоматері.... щось я не можу перестати думати про ту Францію) і коли злегка так починаю планувати якісь наступні подорожі, то одразу запалюється лямпочка "в Париж на тиждень":) (мрзд, чуєш?)
а поки що я дивлюсь мультики про Францію (наприклад, "Монстр в Парижі" - дуже няшний, до речі) і слухаю французьку музику. от, наприклад, таку (відяшка все з того ж мультика)


гг, гляди, ще французьку мову вчити почну))

а які країни засіли у вас в голові і не дають вам спокою?)

Nov. 19th, 2013

хочеться заритись під плед і читати фентезі - так десь на тиждень. натомість на порядку денному сучасна фінська проза. але в перерві між нею я додивляюсь третій сезон "Гри престолів", хоч щось)
і вже другий день не можу наслухатись цієї пісні:

про справедливість

сьогодні за обідом говорили про різні цікаві речі, і одною з тем виявилась справедливість. друг, який прийшов до мене в гості на обід, сказав, що вірить в те, що світ справедливий, грубо кажучи - катюзі завжди буде по заслузі. я йому відповіла, що теж колись в таке вірила (навіть пост тут про це був!), але перестала вірити.
а потім я ще півдня думала, так вірю я в ту справедливість чи ні)
бо якщо так подумати, то в мене відчуття, наче останніх півроку я відгрібаю по повній, за все погане, що я колись зробила - свідомо чи несвідомо. деколи просто хочеться лягти і перечекати, бо кінця-краю не видно. не знаю, де та критична точка, після якої синусоїда піде вгору. відчуття, ніби останніх кілька місяців я якраз в тій дупі точці і сиджу)
але от що я собі думаю. людина№1 зробила щось погане, значить її карма її наздожене - їй зробить щось погане людина№2, але тоді і в людини№2 карма попсується, і вже якась людина№3 буде виконувати акт всесвітньої справедливості щодо неї... і це буде безкінечний ланцюжок. чи є в цьому зміст?

а ви що думаєте, існує в цьому світі справедливість?
з настанням майже-зими я страшенно люблю сидіти на роботі коли вже стемніло і вмикається світло, коли люди ще не розходяться по домах, але вже притихлі від втоми за день, не бігають туди-сюди, вирішуючи термінові питання, а тихенько сидять собі і доробляють свою роботу. з вікна офісу видно добрячий такий шмат міста - з вогниками від ліхтарів і світла з інших вікон. і - найважливіше - у вухах грає Hurts. вони космічні! пригадую, з першого разу я їх не зацінила. але от під такий вечірній настрій - це просто фантастика! раджу)

It takes two to tango

як же це приємно, коли увечері болять ноги від танців) здавалося б - півтори години вчити якісь повороти. але це так - мммм)) а ще приємно, коли партнер, у якого на порядок більше досвіду, ніж у мене, каже, що у мене незле виходить ^_^ правда, наразі для мене видається неможливим взяти і отак от імпровізуючи станцювати цілий танець. це так стомлює - постійно прислухатись до партнера і розуміти, чого він від тебе хоче. але навіть з суто психологічного погляду, це цікава вправа)
а вчора побачила книжку з назвою "Мілонгера". звісно ж, я не змогла пройти повз)
я вже мовчу про те, що на роботі по півдня слухаю різні танго-підбірки.

ех, люблю, коли мене так клємить на чомусь=)

слухати пісні

от не люблю я цього моменту, коли ти роками слухаєш якісь пісні, і раптом раз - і ти починаєш розуміти, про що в тих піснях співається. і ти такий: ну окееей... і далі може навіть статись так, що ти більше того не слухатимеш, бо якось зовсім не корелюється тобі зміст пісні з тим, що ти про неї думав всі ці роки.
тому вслухатись треба одразу, при перших же прослуховуваннях)
але от халепа: я до цього дійшла тільки недавно. а більшість старих-добрих-улюблених пісень все ще таять в собі цю небезпеку спантеличення)

це так у мене почалось традиційне осіннє переслуховування The Dresden Dolls.

The last day of summer

цей день мав би бути меланхолійним і сумним - як ніяк, прощання з літом. але сьогодні було так радісно і яскраво, аж самій дивно) були нові знайомства і несподівані посиденьки, була сальса на Ринку і подушкові бої, був концерт Колдплею (не вживу, на жаль, але)), була несподівана й інтригуюча листівка від d_avis а ще - ровер! знову, вже вкотре) і цього разу я таки навчилась тримати баланс! лишається тепер підібрати ровер потрібного мені розміру, бо на сьогоднішньому доводилось відкручувати сідло для зручності) а, ну і дочекатись, коли посходить чергова порція синяків) таких у мене ще не було - на литці.
tumblr_m9oeuzoAdo1r3sm6co1_500
я знову ношу з собою плеєр з осінньою музикою, занурююсь в себе і від всього того усміхаюсь) останніх чотири тижні були насиченіші, ніж весь попередній рік, і це такий кайф! були поїздки в Київ, на Захід, в Карпати, було багато старих друзів і нових знайомих, посиденьок і несподіваних вчинків, не було жодного вечора, проведеного вдома (оце так!), зате були враження-враження-враження. і тепер я, наповнена якимось тихим щастям, готова до цієї чарівної золотої осені. і це буде найчудовіша осінь в моєму житті, я звідкись це знаю=)

Захід-2013

сьогодні у Львові така осінь, під яку чудово слухається The National, вдихається свіже повітря і навіть муркочеться від задоволення)
думаю, саме час написати свої враження про цьогорічний Захід - мій перший фест за останні два роки. якось так вже сталось, що офісна робота мене поглинає. але я не здаюсь)
так от, завдяки mimo4ka я таки потрапила на той Захід. раніше бувала там у 2009 і 2011 - і ні разу він мені не сподобався. тепер теж їхала з відчуттям "фе" - найголовніше через цінову політику. ну вони справді трохи загнались: 300 грн за 3 дні - то ще куди не йшло, музичне наповнення справді було багате. але не продумати денних квитків - це жлобство як мінімум неповага до своїх відвідувачів. бо я, наприклад, приїхала на фест аж в суботу в обід тому квиток на всі три дні мені був ні до чого. і я така була не одна, знаю купу людей, які забили на фест саме через відсутність денних квитків.
але я спочатку пообіцяла, що поїду, і лише потім побачила ціни. свалу не було)

в деталяхCollapse )

Christoph Trummer

я вам щось розкажу. сьогодні абсолютно спонтанно потрапила у Меделін на концерт Труммера - до сьогодні я навіть не чула про такого виконавця) а він виявився дуже душевним швейцарцем, який грає на акустичній гітарі і губній гармоніці. і співає власні пісні, звісно. а ще він жив у Нью-Йорку і багато про це розповідав. також розповідав про те, як він їхав до Львова в потязі 30 годин, історії створення своїх пісень і та інші цікаві побрехеньки. і отак дві з половиною години слухати цю живу-живу музику - така насолода! а потім Труммер заграв бобділанівську Just like a woman, а нам принесли смачне вино - і так воно все під настрій... but she breaks just like a little girl...
шкода лише, що нам він грав здебільшого англомовні пісні, а в неті я знаходжу лише німецькою. ну нічого, німецькою теж гарно)
ось наприклад

або трошки веселіше


люблю неплановані події, вони виходять чудовими)
п.с. після Львова Труммер поїде ще до Луцька (паб "Горище") і Білої Церкви (може ше кудись, хз). так що йдіть і собі його слухати, я раджу.

Пафосна відпустка

я тут недарма згадувала про грецькі вулички і середземноморські вітри - вже завтра в цей же час я буду на Кіпрі. і будуть мені і вулички, і вітри) якимось магічним чином мені таки вдалось оминути перспективу проведення відпустки вдома на дивані - і я їду, їду на море, навіть більше - я туди лечу! вперше в житті) і це буде не просте море, а грецьке.
так все спонтанно і зовсім неплановано, що я досі не вірю) пакую свою нову валізу - і не вірю)
а житимемо ми в Пафосі. так називається місто, де Афродіта вийшла з піни морської і де минуть наступні 11 днів мого життя.

валіза

знаєте, як в мене виглядає дорослішання? вже другий, якщо не третій рік я думаю про те, що мені потрібен новий наплечник - літрів так на 50, бо старий вже зовсім старий.
і що? сьогодні я вийшла з Дербі з валізою - справжньою такою, з колесиками і ручкою, що висувається.

не подобається мені таке дорослішання.
і валіза кислотно-оранжева теж не подобається.

-5

иии, я сьогодні стала на вагу і не повірила власним очам. стала ще двічі - ні, таки правда. за останніх 1,5 місяця я схудла на 5 кг)) і це без жодних дієт, лише завдяки шейпінгу і нервам. ну ще я намагаюсь не нажиратись на ніч і стала значно менше їсти солодкого - а влітку його і не хочеться. тільки від морозива відмовитись не можу)
коротше я дуже приємно здивована, ще стільки ж - і моя примарна недосяжна ціль, про яку я мляво думала десь весною, буде досягнута)

про пошуки себе

"Шукай себе в самому собі!" - говорив Григорій Сковорода і малював равлика. про це я дізналась від одного з моїх улюблених викладачів - Ростислава Чопика.
і як би сильно я не полюбила цю фразу, почувши її вперше, як би часто я її не згадувала сама собі і іншим - розуміти її я почала лише тепер.

найважливіше питання: а навіщо шукати себе? і найважливіша відповідь: тому що тільки коли ти знатимеш себе, любитимеш себе, розумітимеш, чого тобі треба, тоді можна виходити до інших людей і пробувати входити в їхні життя. тільки подорослішавши (перш за все - внутрішньо), ставши особистістю, можна оселитись поряд з такою ж особистістю - і стати щасливим.
але треба знати, де шукати - звісно ж, в собі, всередині, назовні ти себе не знайдеш.

от я зараз заповзла в свою мушлю і активно там копирсаюсь. починаємо з прибирання непотрібних речей.

Readability

readability-m
пост присвячений rainy_lily, але сподіваюсь, стане корисним ще комусь.

Readability - це такий хороший сервіс, який особисто для мене виконує дві функції: а) хороше місце для зберігання статей, на які у мене зараз немає часу, але планую почитати пізніше. коли я стала губитись в своїх закладках, це стало просто необхідно) і б) за допомогою Readability всі ці статті можна одним легким рухом скинути на Кіндл, а це збільшує ймовірність їхнього прочитання в кілька разів)
що ж для цього потрібно?Collapse )
розкажу я вам історію про кав'ярню Меделін, для тих, хто не читає мене в ФБ, розкажу в деталях.

почалось все з того, що в суботу вони запостили оголошення про концерт гурту "Один в каное", який має відбутись 28 квітня. я дуже люблю цей гурт, та й взагалі - для нас з коханим він певною мірою знаковий. тому я дуже-дуже хотіла туди піти, добре, що не кинулась за квитками одразу, бо, як виявилось, квитки з'явились лише у понеділок в обід. а вже увечері - були всі розкуплені. але вони записали мій номер і сказали, що домовились про ще один концерт - на 29 квітня, і вони першим ділом продаватимуть квитки тим, кого вони записали в цей свій список. а квитки мали з'явитись завтра, у вівторок. звісно, у вівторок мені ніхто не подзвонив, я увечері сама до них зайшла - квитків ще не було. але будуть завтра і вам обов'язково подзвонять. і завтра мені ніхто не подзвонив. в четвер не витримала і пішла до них втретє. виявилось, що квитки були, але всі вже розкупили, а на питання "чому ж не подзвонили?", відповіли, що квитків було менше, ніж людей в списку. потім була ще геніальна фраза про те, що "квитки ж розійшлись через дві години після того, як з'явились!", що наштовхнуло мене на думку, що ніхто нікому дзвонити і не збирався.

коротше, вкурвило мене це все і я написала про це в себе у ФБ. і тут почалось найцікавіше! після того, як мій запис розшарив хлопчина, що колись працював у Меделіні (а тепер - зі мною)), мені написало аж двоє людей з адміністрації кав'ярні, питали, як виглядали офіціантки, з якими мені доводилось спілкуватись, розповідали, яка насправді була ситуація з квитками, вибачались і навіть пообіцяли, що наступний концерт "Один в каное" зроблять у великому залі і тоді, можливо, мені навіть перепаде квиток у подарунок.

ого. отут я зрозуміла всю силу соцмереж (і разом з тих - їхню небезпеку), бо я цілий день почувалась в центрі уваги (а я таке не дуже люблю) і вела напівофіційні переписки. з одного боку, я тішусь, бо заклад налажав - заклад звернув увагу - заклад вибачився. мені, як клієнтові, приємно і я бачу, що вони дбають про свою репутацію. але з іншого боку, мені трохи незручно, бо, по-перше, боюсь, що офіціанткам, з якими я говорила, влетить (але про це я подумала запізно), а, по-друге, заклад в цій ситуації повівся єдино правильним чином - і за це їм звісно ж великий плюс - а я на них таке наговорила. хоча коханий каже, що все правильно зробила і навіть зашвидко здалась, треба було ще побурчати трохи. але я така, відходжу швидко, достатньо одного "перепрошую" - і вже вибачаю)

після цієї історії я буду обережнішою з ФБ, чого і вам бажаю.

"Прощання з папером"

buAHMU647O4_1_новый размер
от на цій чудовій виставі я сьогодні була) страшенно задоволена, і моя мама страшенно задоволена (я не могла не купити ще і їй квиток, вона ж його так любить!), і навіть коханий лишився задоволеним, хоча ще за 10 хвилин до вистави не міг з першого разу правильно вимовити ім'я того, кого він прийшов слухати;)
попри досить високі ціни (квитки були по 50-450 грн, але вже місяць тому дешевше за 200 не лишилось), зал був повнісінький і, здається, всі глядачі стали трошечки щасливішими після вистави. а Гришковець говорив про важливі речі - принаймні, я вважаю їх важливими. про те, як ми втрачаємо папір, книги, листи, натомість все заміняємо ґаджетами і інтернетом, хоча папірчики зберігаються роками, а то й десятиліттями, а дівайси ми викидаємо, як тільки купимо новішу модель. і багато такого, від чого і щемко, і радісно водночас. в нього чудове почуття гумору і дивовижний дар - помічати звичні, буденні речі, і проговорювати їх так, що вони стають незвичайними.
я би особливо радила людям свого покоління подивитись або бодай послухати цю виставу - вона така насущна, що я би чогось більш актуального для себе зараз і не придумала б.
сподіваюсь, ще колись доведеться послухати його вживу)

Сезон закрито!

тепер офіційно налаштовують на весну, а лижі нехай чекають наступної зими.
Буковель в оксамитовий сезон (який офіційно почався 25 березня) має 2 великі переваги і 1 великий недолік.
перевага №1: звісно ж, ціни. для тих, хто не орієнтується: те спорядження, за яке я в лютому платила 100 грн, тепер можна взяти на прокат за 40 грн. правда, варто мати на увазі, що воно вже відкатало сезон, тому в трохи гіршому стані. витяг на день коштує 130 грн (а в сезон - 336!). ну і дорога обійшлась нам дешевше, бо минулого разу ми їхали машиною і витратили 500 грн на чотирьох на бензин, а тепер - автобусом від Калини за 100 грн. ітого, в сезон день катання нам обходився 561 грн, тепер - 270. економія на ліцо)
перевага №2: зараз на Буковелі на порядок менше людей. відповідно, жоднісіньких затримок біля витягів і досить вільні траси, де їздиш, як хочеш, а не як треба, щоб не впілятись в бордера якогось))
недолік - основний і величезний: сніг. він жахливий. мокрий і важкий - відчуття, ніби їдеш по мокрому піску. і думаєш постійно: тільки б не впасти! у висновку, за сьогодні я падала більше, ніж за весь попередній сезон) бо особисто мені втратити керування на такому снігу - раз плюнути. при чому, всі рази, коли я падала - то було на голубеньких трасах практично на горизонтальній поверхні) просто зачіплялась задом лижі за сніг і всьо. правда, за день трошечки припорошило і до вечора стало наче легше кататись. або то я просто звикла)
а ще після обіду опустився кльовий туман, і коли їдеш по якійсь трасі, де крім тебе більше нікого, а навколо туман (а ще як їдеш там вперше!) - то таке відчуття, мммм)
окремі враження про дорогу.... якось так дооовго! заради 6 годин катання - 14 годин в дорозі. нерівноцінно) але їхати на 2 дні не було ні часу, ні бажання. крім всього, за нами в автобусі сиділо двійко пластунів - дівчина і хлопець (так, я можу визначити пластунів по тому як і про що вони говорять)), які тринділи всю дорогу туди і назад. у результаті я виявила, що знаю сестру тієї дівчини - і ооо, я багато чого дізналась про її сім'ю) звідси порада: якщо вже говорите в автобусі, то говоріть або тихіше, або на нейтральні теми. або спіть. а то попадеться такий хтось, як я;) правда, не знаю, чим мені може придатись та інформація, окрім як задоволення свого особистого сталкерського інтересу)))

і ще про поганий сервіс

після зимової сплячки я знову почала лазити кафешками і не перестаю дивуватись, як спаскудився у нас сервіс.
в суботу зайшла в Кабінет - може би і не заходила, але друзі чекали на мене саме там) замовила чай і десерт. чай принесли - при чому, спочатку чайничок, а вже потім горнятко. я вже було подумала, що так і доведеться з чайничка пити) а коли чай вже допивався, друзі поспішали на вокзал і я вирішила спитати, чи мені найближчим часом принесуть той десерт - офіціантка якось дивно усміхнулась і покачала головою, мол "нє". на моє питання, чи не можна було швидше сказати, офіціантка так само усміхнулась і втекла. я чесно офігіла і від здивування навіть не додумалась попросити книгу скарг.
натомість, ті ж самі друзі на кілька годин раніше зробили запис в книзі скарг Дзиги. але що там точно було вже не згадаю, тому перебріхувати не буду. пам'ятаю, основним каталізатором було те, що їм не принесли десь гривень 30 решти.
після Кабінету (голодна ж!) я пішла по шоколадку у Львівську майстерню шоколаду. випадково дізналась, що в них там більше, ніж 2 поверхи)) і от не третьому продають всякі родзинки і горішки в шоколаді. цінник на них - 25 грн за 100 грам, а по чеку вийшло, що 30. я знову офігіла, але побачили ми це вже як вийшли звідти і вертатись-сваритись не хотілось.
кілька днів перед тим сиділи в Кумпелі з колишніми співробітниками - закладі, який досі зарекомендував себе як поважний і якісний. але цього разу обслуговування було суцільним жахіттям. ну як можна принести чай-каву 6 людям, а один нещасний сік потім доносити ще 15 хвилин? але вбило нас те, що, коли на запитання, чи потрібен нам хлібчик, ми відповіли ствердно, але не впевнено, нам принесли корзинку з 4-5 шматочками хліба, а потім в чеку виявилось 2 хлібні корзинки. на наші запитання офіціант відповів: "то що я  мав вам по окремих корзинках розкласти? вас же велика компанія, вам багато хліба треба." ааа, це триндєц. ми заплатили рівно по чеку, при чому 2.30 нашкребли копійками, бо інакше не було. і як би в тому Кумпелі не було смачно, викреслюю його зі списку закладів, куди можна ходити.

кілька хороших закладів я теж для себе відкрила, але про це якось іншим разом)

Profile

ніжки червоні
annnychka
annnychka

Latest Month

June 2015
S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    

Syndicate

RSS Atom
Дизайн журнала:harmful_viki
Powered by LiveJournal.com